Слухай ти, хамидло, не подобається тобі, не лізь сюди й не читай. Мене твої тупорилі розумування й антихристиянський хайп не хвилюють і не переймають. Надалі твої коменти просто-напросто видалятиму. ПНХ!

дурневі хоть кіл на голові тешИ

Сан Марино існує довше ніж відомі слов' янські племена

а вона менша від Косівського району напевно

ми не можем бути імперією бо зразу імператором пролізе жид, а ми , дурні, будемо сі дивити і чіхати голву

ліпше жити в одному районі чи селі так як сі хоче ніж іти до сусіда шоб украсти в нього пару ногавиць

Для православного все предельно ясно: в жизни человека все происходит или по воле
Божией, или попущением Божиим, когда человек творит свою волю.
Игорь Святославич творил свою волю, и как результат – гибель всего
его войска, а для него самого – бесчестие и ожидание выкупа.
К тому же он «открыл ворота» на землю Русскую половцам. Они
направились к Переяславлю, у стен которого развернулось большое
сражение. Главным действующим лицом вновь становится переяславский князь Владимир Глебович. Он выехал с малой дружиной
против половцев и «бишася с ними крѣпко, и обиступиша князя злѣ».
Горожане, увидев изнемогавших воинов своих, «выринушася из города и бишася, одва изотяша князя боденого треми копьи». А половцы
«възвратишася со многым полоном в вежѣ» свои [ПСРЛ, т. 1, с. 399].
Разорение Переяславского княжества – это следствие безумного поступка Игоря Святославича, после которого уже половцы воспользовались ситуацией. Вина на Игоре Святославиче лежит и за тяжелые
раны Владимира Глебовича.

Автор приводит похвальбу князей, которые далеко зашли в половецкие степи, нарушив, тем самым, кодекс чести древнерусского князя,
который не приветствовал завоевательных войн, признавая лишь
оборонительные. Мономаховичи ведь бились с половцами, «зря
на Переславль», то есть в своей земле.
Игорь же Святославич с князьями отправляются в завоевательный поход. Более того, они собирались пленить еще и всю Половецкую
землю и дойти до лукоморья, куда еще никто из древнерусских князей
не ходил! Не случайно и автор «Слова о полку Игореве» подчеркивает
этот нечестивый путь в половецкую степь многократным повторением
слов: «О Руская земле! Уже за шеломянемъ еси!» [Слово, с. 13].
К тому же Ольговичи хвастаются взять «до конца свою славу
и честь». Летописец показывает Игоря Святославича «со товарищи»
одержимыми гордыней и тщеславием. И как ожидаемый результат
от нарушения ими заповедей – напоминание о «Божием строении»
о них. Наказание последовало вскоре: половцы собрали все свои
силы и обступили русских воинов, которые, «видѣвше ихъ, ужасошася и величанья своего отпадоша» [ПСРЛ, т. 1, с. 398]. Происходит
отрезвление, а древнерусский летописец напоминает слова пророка:
«Нѣсть человеку мудрости, ни есть мужества, ни есть думы противу
Господеви» [Там же]

більшість рос істориків підтримує князя Ігоря але я знайшов і проти.

https://elar.urfu.ru/bitstream/10995/79326/1/qr_4_2019_03.pdf

Автор летописного повествования сразу же указывает на отличие
этого похода от похода Святослава Всеволодовича, совершенного годом ранее. Если Мономаховичи выступили против половцев на защиту Русской земли по воле Божией, то Ольговичи самостоятельно
решили отправиться в Половецкую степь, горделиво заметив: «Мы
есмы ци не князи же? [Поидем] такыже собѣ хвалы добудем» [Там же,
с. 397]. Побудительной причиной стала для них не защита русских земель от половецких набегов, а желание славы. Гордыня – первейший
из грехов, порождающий и тщеславие. Древнерусские монахи-летописцы предупреждали об этом русских князей:
О взълюбленiи князи Русскiи, не прелщаитеся пустошною и прелестною славою свѣта сего, еже хужьши паучины есть и яко стѣнь мимо идет;
не принесосте бо на свѣтъ сеи ничто же, ниже отнести можете [Там же,
т. 18, с. 73].
Такое впечатление, что у древнерусских князей Ольговичей произошло затмение души, и они прельстились славой. Инициатива
похода исходит от Игоря Святославича. Он выступает из НовгородСеверска с сыном Владимиром. У Переяславля Игорь встречается
со своим братом Всеволодом Святославичем из Трубчевска, племянником Святославом Ольговичем Рыльским и «черниговской помо-
1072 Problema voluminis
щью» – ковуями.

Прагнучи до зміцнення князівської влади, боровся з боярами. Вважається основоположником майбутньої Московської держави.=Андрі́й Ю́рійович «Боголю́бський»

Авторитарні методи правління, буйний норов і жорстокість стосовно навіть близьких людей призвели до організації змови проти Андрія Боголюбського. 29 червня 1174 року внаслідок змови бояр Кучковичів князя вбили.

не знаю про бояр але я читав там що вбили його його ж слуги.
з них один був ,,Жидовин", хоча хоч тут жид прислужився в справедливому напрямі.

"Так само й діяльність Ігора мало вивчена – адже він був співучасником походу на Київ Андрія Боголюбського,"
----------------------------

це йому честі не робить бо

Андрі́й Ю́рійович «Боголю́бський» (близько 1111 — 29 червня 1174) — князь вишгородський 1149—1150, 1155—1156, пересопницько-турівський 1150—1151, суздальський 1156—1157, володимирський й згодом великий володимирський 1157—1174. Відомий тим, що організував перше в історії Русі пограбування Києва на чолі великої армії 11 північних князів у 1169 році[1].


На боці Андрія стали князі Мурома, Рязані, Смоленська, Полоцька, сіверські, чернігівські та дорогобузькі. Їх об'єднане військо у 1169 році взяло в облогу Київ[4]. При цьому всі князі, які брали участь в поході, були нащадками або свояками половецьких ханів. Князь Андрій, який ініціював цей похід і поставив на чолі його свого сина, був онуком половецького хана Аепи. Основу війська, яке йшло на Київ, становила так звана ростовська тисяча. Після недовгої облоги берендеї та торки, які були у дружині Мстислава, відмовилися воювати, Мстислав втік, місто було взяте та нещадно пограбоване

— знищені та спалені тоді були не лише житлові квартали, а й значна кількість церков та монастирів.

------------

тобто був це скотиняка москаль,анахронічно кажучи, і так званий християнин, теж скотиняка , бо заповіді мав не вбивати.

ще при захисті можна якось зрозуміти але скотина вбивав в боротьбі за владу своїх же християн до того.